(032) 240-37-98, (032) 260-31-62

Асоціація банків Львівщини

м. Львів, 79000
вул. Січових Стрільців, 11, оф.410
тел.: 240-37-98, 260-31-62
e-mail: asbanklv@gmail.com

2011-12-22

Рада міста Львова виділила місце для будівлі першого банку Галичини на території катедрального кладовища поруч з різницькими ятками.

Перші згадки про заклади банківського типу в м. Львові припадають на XVI століття. Львівське Успенське Ставропігійське братство надавало грошові позики для своїх членів. У Статуті братства за 1586 рік ідеться про безвідсоткові грошові позики для братчиків, які надавались тільки в разі великої потреби.

Звичай створювати при храмах братства для допомоги бідним парафіянам прийшов до нас з Італії, де перший такий заклад було засновано монахами у ХV ст.

Дещо пізніше, 1599 року, виникає ідея закласти у Львові банк при Латинському соборі. З цією метою Павлом Кампіаном як стартовий капітал було надано 1000 злотих. Медик і купець Павло Кампіан прибув до Львова на запрошення міської влади. Брак лікарів у Галичині та її столиці - Львові змушував міську владу запрошувати лікарів з інших міст Речі Посполитої. Тому Павло Кампіан, прибувши до Львова, одразу отримав престижне львівське громадянство, яке давало шанси на участь в управлінні містом, і встановила йому платню у 50 злотих. Вільні кошти, які давала Кампіану медична практика, він починає позичати під відсотки.

Через 24 роки Павла Кампіана обирають до керівництва міста. Новий статус відкриває перед ним нові фінансові можливості. Від кредитування окремих осіб він переходить до надання корпоративних позик, завдяки чому швидко збагачується. Найвартіснішим проектом Павла Кампіана стало спорудження родинної гробниці при Латинській катедрі – головному католицькому храмі у центрі міста Львова, яке розпочалось 1585 року.

Варто відзначити, що заклад, який був створений згодом, виконував функції радше ломбарду, аніж банку.

1627 року син Павла - Мартин Кампіан звернувся до Ради міста Львова з проханням про виділення місця для зведення будинку міського ломбарду. За архівними документами, комісія в складі радників Еразма Сикста, Мартина Корченівського, Яна Альнпека та Миколи Семератського разом із духовенством міста виділила місце в південній частині цвинтаря поруч із кафедральним собором, де знаходились чотири різницькі ятки (таке сусідство нікого не ображало, хоча в ятках не тільки продавали м'ясо, але й різали скотину). Смерть М. Кампіана перешкодила закінчити задумане, та заклад, не маючи власної будівлі, розпочав надавати значну допомогу городянам.

Воєнне лихоліття XVII ст. спричинилося до занепаду ломбарду. Решта капіталу та заставлені кошти перейшли до рук спадкоємця Кампіана - Мартина Гросваєра, а згодом до поета, історика та бургомістра Бартоломея Зиморовича, завдяки зусиллям якого вдалося реорганізувати цю фінансову інституцію. А 1668 року львівський архієпископ Ян Тарнавський затвердив статут, після чого заклад став виключною власністю духовенства.

Тарнавський виділив місце для ломбарду поруч із захристією катедри, призначивши для цього «sklep murowany» на території цвинтаря. Заклад обслуговували два працівники, яких мали обирати з-поміж кафедральних каноніків. Посаду «прокуратора», або «нотаріуса», якого б сьогодні назвали директором, зазвичай обіймав представник родини Кампіанів.

Кредити надавали під заставу золота, срібла, виробів мистецтва, одягу - за винятком хутра, оскільки збереження його обходилось дуже дорого. Термін викупу застави становив півроку, а найбільша позика, яку можна було одержати, не мала перевищувати квоту в 100 золотих. Це робилося для підтвердження філантропічного характеру банку. З цією ж метою був встановлений доволі низький відсоток. Брали лише 4% річних, а позики, нижчі за 50 золотих, були цілком безвідсоткові. За приписами, заможним людям заборонялося користуватись послугами цього доброчинного закладу під загрозою судової відповідальності. Усі прибутки, з урахуванням адміністративних витрат, мали бути розподілені між малозабезпеченими жінками та вдовами. Обов'язки контролюючого органу було покладено на ремісничі цехи. Якщо заставу не викуповували в зазначений термін, то її продавали. Для цього на дверях катедри вивішували відповідне оголошення.

Однак 1703 року під час шведської навали (у ході Північної війни) банк змушений був евакуюватися зі Львова. Тривалий час навіть львівська капітула не мала жодних відомостей про його місцезнаходження. Архієпископ Костянтин Зелінський, покидаючи місто, забрав зі собою всю готівку, залишивши цінні папери канонікові Длугошу. Тільки 1706 року К. Зелінський повідомив про те, що банк вивезено до Пруссії разом зі всіма коштовностями, які зберігали в безпечному місці. 1709 року банк повернувся до Львова. І відтоді аж до 1761-го виконував свої функції, поки між архієпископом Сєраковським та магістратом не виникла суперечка про його належність. Невідомо, чим би закінчились дебати, але 1772 року Львів перейшов під владу Австрії. Це призвело до повного та остаточного занепаду першого львівського банку. Опісля було започатковано створення філій банківських установ Австрійської держави та інших іноземних держав. Цей процес тривав аж до 1895 р., коли у Львові з'явився перший український кооперативний банк «Дністер», діяльність якого започаткувала українське банківництво у краї.