(032) 240-37-98, (032) 260-31-62

Асоціація банків Львівщини

м. Львів, 79000
вул. Січових Стрільців, 11, оф.410
тел.: 240-37-98, 260-31-62
e-mail: asbanklv@gmail.com

2011-12-22

«Обвал» Галицької Ощадної Каси

В 1842 р. під час проведення сейму Крайових Станів Галіції та Лодомерії пролунав заклик до приватних осіб створювати ощадні каси для зосередження коштів, які можна було б використати для розвитку краю. Вже під час сеймових засідань Стани утворили з цією метою субсидію та закликали збирати доброчинні внески для створення початкового капіталу необхідного для реалізації задуму. 104 особи підписалися на суму 5 185 золотих, найменший вклад дорівнював 25 кронам, а найбільший – 2000 ринських золотих. Таким чином було зібрано стартовий капітал у розмірі 10 335 ринських золотих.

1 січня 1844 року з метою залучення коштів для розбудови міста та розвитку промисловості Галичини було відкрито одну з найстаріших львівських фінансових установ – Галицьку Ощадну Касу. Діяльність каси була скерована на допомогу кожному громадянинові у безпечному зберіганні, опроцентовувані та примноженні заощаджень.

Галицька Ощадна Каса надавала клієнтам позики під заставу маєтків, нерухомості, цінних паперів. Вже через 10 років діяльності установи сума вкладів досягла 8 млн. римських золотих, а через 40 років – 34,5 млн. рин. зол., що свідчить про успішну діяльність закладу.

Суми до 1000 крон виплачувались без попередження; щоб отримати більшу суму треба було заздалегідь попередити дирекцію. Дуже популярною була така форма заощадження дрібних внесків, як збереження грошей в металевих банках-скарбничках з емблемою Каси – рельєфним зображенням мурашки. Скарбничка видавалася при відкритті рахунку на суму не меншу 6 крон. Сталеві банки замикалися, ключ зберігався в Ощадній Касі, скарбничку можна було відкрити тільки в присутності працівника установи.

Галицька Ощадна Каса не стояла осторонь міських проблем. У період між 1849 та 1871 рр. великими грошовими сумами було підтримано львівські заклади сліпих, глухонімих, сиріт; Дім убогих, лікарню для дітей, благочинні товариства, що опікувалися бідними. На початку 80-х років ХІХ ст. міській раді Львова було надано позику в розмірі 800 000 зол., що була скерована на будівництво шкіл та казарм для військових.

На початку 1899 р. Львовом струсонула подія, котра викликала глибокі зрушення в суспільстві та досить-таки спокійному житті фінансового світу – «обвал» Галицької Ощадної Каси. Цією установою, що від початку існування користувалася повною довірою широкого загалу дрібних вкладників, керував шановний у місті доктор Францішек Зіма – політичний діяч, учасник революційних подій 1848 та повстання 1863р. (за що відбував ув'язнення). Окрім того він займав високі посади у міській раді, наглядових радах багатьох львівських фінансових установ. Його прізвище було синонімом честі, порядності, патріотизму та самовідданості.

Всі ці чинники призвели до того, що директор Зіма самовладно та безконтрольно розпоряджався Ощадною Касою, наглядову раду повністю задовольняли його звіти на щорічних зборах дирекції. Загалом після аналізу подій 1899-1900 рр., що відбувалися у львівському фінансовому світі, виявилося, що цей нечуваний для патріархального Львова скандал у Галицькій Ощадній Касі був інспірований суперниками цієї чи не найавторитетнішої кредитної установи – малими банками, що таким чином сподівалися перетягти хоч і дрібну, зате масову клієнтуру. Конкуренти вповні використали недовірливе ставлення пересічної людини (саме цього дрібного, масового та легковірного вкладника) до новоствореної нафтової промисловості. В консервативному міщанському середовищі настійливо розповсюджувалися чутки про надмірні інвестиції Каси в нафтові промисли Борислава, при тому значно перебільшувалися суми збитків.

Ганебні чутки завжди містять частку істини: як з'ясувалося, авторитарним наказом директора Зіми його доброму товаришу Станіславу Щепановському було надано кредитів загальною сумою 5 млн. гульденів. Цей протизаконний кредит, не дозволений статутом, і який не мав іпотечного підтвердження, неможливо було пояснити тільки прагненням зміцнити найважливішу для Галичини кінця ХІХ ст. галузь промисловості. Без всякого сумніву, Станіслав Щепановський – промисловець, політик, публіцист, піонер польської нафтової промисловості, котрий вздовж і впоперек обійшов Карпати з геологічним молотком, був гідною людиною, заслуженим та досвідченим фахівцем, але ж ніяк не могло бути вирішальним при наданні такої суми кредитів. Отож це стало початком фінансового «обвалу» Галицької Ощадної Каси та розорених дрібних вкладників. Головної метою інтриги було знищення авторитету установи та припинення кредитування Ст. Щепановського, що означало кінець його діяльності. В такому випадку нафтові свердловини Борислава ставали легкою здобиччю ініціаторів скандалу.

Будинок Галицької Ощадної Каси взяв в облогу натовп обурених та розлючених вкладників, заспокоїти їх не вдавалося дуже довго. Слідство та подальший процес виявили панування в Касі нездорових стосунків, насамперед корупцію серед службовців. Мовчання працівників банку щодо порушень статуту і легковажно наданих кредитів коштувало недешево. Не дочекавшись процесу, помер у слідчій тюрмі директор Ф. Зіма. Пошепки казали, що його отруїли, з ним пов'язували відоме у Львові прізвище, але слідства за фахом смерті не розпочинали. На процесі покійного директора Каси оскаржили у перевищені повноважень; виразно кидалися в очі тенденція уникнення, точніше, пом'якшення скандалу.

Станіслав Щепановський болісно переживав цю жахливу ситуацію, він помер у наступному році та був похований на Личаківському кладовищі. На могилі Ст. Щепановського скульптор Г. Кузневич спорудив пам'ятник у вигляді піраміди, складеної зі спеціально привезених карпатських валунів.

Галицьку Ощадну Касу не вдалося знищити; незважаючи на зловживання, її фінансовий стан був непоганим і вкладники не втратили своїх грошей. Під керівництвом нового директора Антима Никоровича, родича намісника Леона Пінінського, Каса не повернулася на втрачені позиції, але все ж таки відновила довіру вкладників і залишилася серед найпопулярніших закладів.


З книги Ірини Котлобулатової «Львівські скарбниці»